У сучасних гуманітарних науках метод інтерв’ювання використовується для отримання інформації етнографічного, фольклорного, лінгвістичного, і, звичайно, історичного характеру. Поряд з вивченням історії повсякдення, гендерних відносин, визвольних змагань усноісторичні наративи також є цінним джерелом до вивчення політичних уявлень, явищ та процесів радянського суспільства, – тобто того, що називається “політичною історією” у функціональному розумінні цього поняття. Таке уточнення є важливим, оскільки на сьогодні в історичних дослідженнях особливо активно метод усної історії використовується при вивченні голодоморів, колективізації, Другої Світової війни, репресій, – однак для цих подій більш усталеним є термін “гуманітарні катастрофи ХХ ст.”.
Перші польові розвідки із застосування методу усної історії були проведені американським дослідником В. Ноллом у селах Центральної та Північної України протягом 1993-1995 рр. Об’єктом дослідження виступали такі явища, як розкуркулення, колективізація, побут та господарювання українських селянських родин у 1920–1930–х рр [1]. У другій половні 1990-2000-х рр. львівська дослідниця О. Кісь досліджувала особливості сприйняття радянської влади жінками 1920-1930-х років народження з різних регіонів України, виділяючи у цьому сприйнятті спільні та окремі характеристики[2].
Упродовж 2000-2013 рр Запорізьким науковим товариством ім. Я. Новицького (ЗНТН) на території переважно сільських місцевостей Південної України було проведено ряд археографічних експедицій, в ході яких було опитано більше ніж 5000 респондентів 1910 – початку 1940-х років народження. Політичні та суспільні уподобання людей похилого віку аналізувалися у контексті питань щодо переваг та недоліків життя у радянські часи, проблем матеріального забезпечення, загального рівня життя. При цьому, слід зазначити, що висловлювати своє ставлення до сучасної політичної ситуації респонденти почали лише протягом останніх п’яти років. На початку 2000-рр. більшість уникала будь-яких зауважень щодо сучасного політичного життя та керівництва.
Основна частина зібраних усних наративів на сьогодні є дешифрованою науково-критичним методом і передано на зберігання до Рукописного відділу Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського (далі – РВ ЗВ ІУАД ім. М. С. Грушевського), частина опублікована науково-популярним методом [3]. Усні наративи, зібрані ЗНТН – як опубліковані, так і неопубліковані – є джерельною базою для даної розвідки. Отримані результати аналізу є актуальними саме для цієї території, оскільки, цілком закономірно, що у інших історичних регіонах, де радянська влада встановлювалася пізніше, і історичний досвід є іншим, і ступінь “радянськості” також буде іншим. Крім того, попри сучасну актуальність усної історії як напрямку історичних досліджень, цілком ймовірно, що через деякий час сконструйовані наративи будуть сприйматися сучасниками як суб’єктивні та ненадійні джерела [4].
На сьогоднішній день вже є очевидним, що “усні джерела” (тобто усноісторичні наративи) потребують не менш критичного підходу, аніж будь-які інші. Усноісторичні джерела дають не лише і не стільки інформацію при минулі події, стільки про значення цих подій та явищ у житті респондента [5], тобто вплив як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів на структуру усноісторичного наративу є і залишатиметься дуже високим. Тому важливо відрізняти особливості перебігу події, про яку розповідається, на певній території, особливості положення респондента у той момент, специфіку його світосприйнятті та психічного стану, і навіть ті умови, за яких відбувається власне аудіозапис як початковий етап формування наративу.
Перш за все, слід зазначити, що усний наратив як історичне джерело має принаймні чотири ступені суб’єктивізації. Перший ступінь визначається тим, що респондент – учасник/очевидець подій, – сприймає їх через призму умов свого побутування тощо. Крім того, через декілька років або і десятиліть, коли відбувається фіксація спогадів, спогади накладаються на набутий життєвий досвіт і можуть переповідатися, як правило, з іншими змістовними та емоційними наголосами, аніж вони були колись сприйняті. Таким чином, і дослідник, який використовує отриману інформацію, узагальнюючи досвід групи респондентів, що увійшли до вибірки, робить висновки про більшу чи меншу значущість для суспільства певних подій. Однак, даної суб’єктивізації уникнути фактично неможливо, оскільки вона прямо пов’язана з психологічними чинниками.
Другий ступінь суб’єктивізації пов’язаний з процесом формування запитань інтерв’ю, під час якого створюється усноісторичний наратив. Великою мірою, в залежності від того, які основні та уточнюючі питання були поставлені респонденту, буде отримана інформація з тими чи іншими змістовними акцентами. Третій ступінь формується на момент дешифрування аудіо запису та створення транскрипту і публікації матеріалів. Аспекти емоційного характеру можуть бути розставлені в більш чи менш довільній формі, а при публікації, в залежності від обраного методу – наукового, науково-популярного чи популярного – можуть усуватися питання, певні репліки, наголоси, що теж змінює первинну структуру наративу. І нарешті, четвертий рівень суб’єктивізації усного нариву, як і будь-якого іншого історичного джерела, пов’язаний з його інтерпретацією дослідником [6].
Для створення максимально об’єктивного усного наративу найбільш доцільним є застосування методу так званого “суцільного потоку” [7], в ході якого втручання кореспондента у структуру інтерв’ю є мінімальним. Респондент сам пригадує і описує події, які є для нього найбільш значущими. При застосуванні цього методу стає очевидним, що найвагомішою закономірністю (і особливістю) є те, що спогади про радянський лад як історичне явище фактично ніколи не виникають спонтанно, на відміну, наприклад, від спогадів про голод, війну, роботу в колгоспі. Більш-менш конкретну відповідь можна отримати при максимально конкретній постановці питання на зразок “Коли Вам краще жилось за радянських часів?”[8], “Чи було в селі якесь громадське життя?”, – тобто при застосування “комбінованого методу [9]. Однак, при цьому, слід враховувати, що інтерпретація будь-яких політичних подій радянського суспільства респондентами похилого віку у абсолютній більшості матиме обмежений характер, оскільки вони не мали доступу до об’єктивної інформації про події у державі та суспільстві.
При аналізі усноісторичних наративів у контексті вивчення політичної історії необхідно враховувати наступні фактори. По-перше, яке місце займають згадки політичного характеру у структурі наративу; по-друге, який статус (професійний та соціальний) мав респондент; по-третє, наскільки він є соціально активним і цікавиться сучасним суспільно-політичним життям. Від того, наскільки об’єктивно враховується ці фактори, залежить і об’єктивність інтерпретації отриманої інформації.
Ставлення до радянської влади і в спогадах як відображення історичної дійсності, і в структурі усного наративу як історичному джерелі досить суперечливе. Інформація щодо “політичної історії” проявляється на трьох рівнях: перший – те, що сам респондент пригадує про політичні події загальнодержавного рівня, політичних діячів, місце КПРС у повсякденному житті. Другий рівень – інформація, яку подає респондент у відповідь на конкретні питання. Третій рівень – це інформація про “політичну історію”, яка є завуальованою, тобто подається через призму соціальних, побутових, економічних чи якихось інших аспектів життя суспільства та конкретної людини. Яскравим прикладом такої інформації є масові згадки про те, що починаючи з 1970-х рр. у колгоспах широкого розповсюдження набули крадіжки “колективного майна”. За змістом це інформація побутового характеру. Однак масовість згадок вказує також на те, що саме в цей час починається криза віри в комуністичні ідеали та загальне послаблення політичного режиму.
Слід зазначити, що більшість респондентів 1920-1940-х рр. народження не розділяють влади на “місцеву” та “державну”, “партійну”, “радянську” чи “колгоспну”. Відповідаючи на питання щодо ставлення до влади, респонденти зупиняється, в першу чергу, на спробах оцінки діяльності загальнодержавного керівництва – М. Хрущова, Л. Брєжнєва, М. Горбачьова, сучасних політичних лідерів. При цьому, оцінки знакових політичних подій радянської історії і навіть згадки про них фактично відсутні. Щодо регіонального виміру політичної історії, то, слід підкреслити, абсолютна більшість респондентів пригадує, в першу чергу, навіть не сільське, а колгоспне керівництво; радянська адміністративна влада районного, чи, тим більше, обласного рівня фактично не залишила ніяких вражень чи спогадів. У ході опитування методом “суцільного потоку” респондент, як вже зазначалося, акцентує увагу, у першу чергу, на тому, що особисто для нього було важливим і знаковим в житті; приблизно те саме спостерігається і при опитуванні комбінованим методом. Таким чином, сам характер згадок “про владу” вказує на незначне місце владних структур і подій політичного характеру у світосприйнятті респондентів.
Виключення з цієї закономірності складають респонденти, які займали певні посади у владних та партійних структурах різних рівнів, або ж принаймні брали участь у роботі виборчих комісій, органів народного контролю тощо. Як правило, кількість таких респондентів у межах одного сільського населеного пункту дуже і дуже незначна. Інформація щодо політичної складової певного мікросуспільства, яку вони ретранслюють, з одного боку є унікальною; у той же час, вона не є масовою, і зазвичай не може бути перевірена шляхом аналізу усноісторичних наративів, записаних у цьому ж населеному пункті. Проте, навіть у тому випадку, якщо опитано двоє і більше респондентів, то навіть у цьому випадку, на думку Я. Вансіна, інформація може бути недостовірною, оскільки вони перебували в одному інформаційному потоці [10]. Для порівняння, наведемо приклади двох інтерв’ю осіб, що працювали заступником голови і секретарем сільських Рад. Перший, житель села Чубарівка (Пологівський район Запорізької області) В.Г. Хвощан, 1928 р.н., тривалий час працював заступником голови сільради, неодноразово обирався до сільської та районної Рад в 1960-1970-х рр. Респондент досить яскраво та чітко описує взаємовідносини між цими двома структурами Але ця обізнаність, вочевидь, частково пояснюється і суб’єктивними чинниками: респондент був у дружніх з дитинства стосунках з районною номенклатурою [11]. Респондент оцінював роботу радянського і партійного апаратів та колгоспного керівництва як цілком догматичну, повністю підпорядковану вказівкам з “району”. Волошин В.Т., 1925 р. н., секретар Волоської сільської Ради (Дніпропетровський район Дніпропетровської області) у 1960-х рр., вважав роботу динамічною, цікавою. Він сприймає “партійне керівництво” виробничими процесами як цілком закономірне, безумовне явище[12]. Очевидно, що робота приносила йому не лише соціальний статус, але і певне моральне задоволення.
Крім цього, на формування спогадів політичного характеру великий вплив мають особистісні чинники. Наприклад, для жінок характерним є применшення значення свого громадського навантаження, роботи у представницьких органах влади, або ж представлення цих фактів біографії як не вартих уваги. Досить поширеним також є явище, коли респонденти переоцінюють/недооцінюють свою роботу у державних та партійних структурах, або абсолютно суб’єктивно інтерпретують певні факти своєї діяльності. Для прикладу, наведемо інтерпретацію події – хрещення дитини – депутатом районної Ради в середині 1950-х рр. Батько – депутат районної Ради, секретар парткому колгоспу М.Г. Кучеренко, 1919 р.н. (Дніпропетровський район Дніпропетровської області), стверджував, що за це він не тільки не зазнав покарання, але навіть голова райвиконкому його за це похвалив [13]. Однак, його односелець М.А. Лепша, 1934 р.н., зазначав, що саме за цей факт зазначений респондент був знятий з посади. З одного боку, першим респондентом було продемонстровано лояльність партійних структур районного рівня до відправлення релігійного обряду [14]. З іншого боку, М.А. Лепша не міг достеменно знати, чи був М.Г. Кучеренко знятий з посади саме за цей факт.
Надзвичайно важливим фактором, на нашу думку, є наявність зацікавленості у респондентів сучасним суспільно-громадським життям, оскільки у такому випадку події минулого можуть ретранслюватися через бачення сьогодення; досить часто респонденти взагалі плутають, про яку саме владу – минулу чи сучасну – їх просили розповісти, або ж переходять від історії до сьогодення. Відповідно до цього, політичне життя у радянському суспільстві представляється як стабільне і виважене. Принагідно зазначимо, що у контексті цього поняття “демократія” є абсолютно знівелюваним у ціннісному аспекті і вживається виключно у негативному значенні для описання безладу та розрухи. На нашу думку, можна виділити дві причини такого сприйняття. По-перше, тривалий час на ідеологічному, а відтак, і повсякденному рівнях “радянський соціалізм” протиставлявся “західній демократії” як антинародному суспільному ладу. По-друге, згодом на таке сприйняття наклалися матеріальні негаразди, які сприймалися однією з ознак “демократі”. Можливість свободи слова як результат демократії сприймається як дуже сумнівне завоювання: “А шяс на Януковича шо хочеш кажуть, так? Це дємократія, це вона не вся. Це оці вори ховаються за щьот дємократії. Бо нашого брата, як я украду то мене судять, а його ні! Чого це так? Точно. Оце то мені все!”[15]. З’являється осудження “комуністів”, які призвели до розвали СРСР та перетворилися на “демократів”. Інколи таке негативне сприйняття поширюється і на комуністів у минулому: “[Хто тоді не] був комуністом! Щас вони [Україну], побросав, партбілєти! А ті шо сидять там верхушки? Вони шо, не були камуністами? Поховали партбілєти, тепер вони не камуністи![16]; “Ну це ж комуністи! Були ранше... Вони ж стали хазяйнами України. Вони ж тоді були комуністи... Були комуністи хазяйнами України! Тода хотя контроль був, партійний. А щас же какой контроль партійний?”[17]. Протягом 1990-х рр. політичні уподобання людей похилого віку у південному регіоні України обмежувалися комуністичною партією. З середини 2000-х рр., згідно результатів усноісторичних досліджень, сприйняття комуністів починає змінюватися: з’явліється розуміння, що сучасні комуністи – це вже зовсім не ті, які були за Радянського Союзу [18]. Л. Кучма, який був вихідцем з комуністичної партії, сприймається як людина, що “все розвалила”.
З точки зору інформаційного навантаження усноісторичних джерел щодо вивчення радянської політичної історії, то, на нашу думку, можна виділити декілька пріоритетних напрямків. По-перше, очевидно, що ключовим питанням дослідження радянської політичної історії ще тривалий час залишатиметься спроба визначити, як же все-таки оцінювали громадяни радянської держави радянський лад. По-друге, актуалізація методу усної історії дає змогу дослідити таке явище, як “радянська ідентичність”, її самоусвідомлення (або не усвідомлення), її репрезентації, і, врешті-решт, вплив на політичні та суспільні уподобання на сьогодні. Також до важливих напрямків можемо віднести вивчення сприйняття комуністів як представників ладу, вивчення діяльності представницько-виконавчих структур; дослідження ролі партійних структур у повсякденному житті дослідження радянських політичних практик, у першу чергу, виборів; дослідження сприйняття на мікрорівні політичних подій загальнодержавного та міжнародного значення.
На основі аналізу усноісторичних наративів, з довільною вибіркою, можемо говорити, що більшість мешканців Півдня України оцінюють радянський лад позитивно. При цьому, на таку оцінку зазвичай не впливає ані наявність у сім’ї репресованих, ані матеріальне становище, ані побутово-повсякденні труднощі. Головним аргументом є соціальний та правовий захист, який давала держава. Одна з особливостей колективної пам’яті полягає у тому, що її носії цілком свідомо змовчують певні негативні факти минулого для того, щоб підкреслити загальну позитивність та стабільність попереднього ладу у порівнянні з теперішнім [19].
В усноісторичних наративах “радянська ідентичність” відслідковується не лише через відповідь на прямо поставлене питання, як у соціологічних дослідженнях, але і через вживання термінів і понять, що були поширені у радянському суспільстві, застосування оціночних суджень, певних мовних наголосів. Однією з домінантних ознак приналежності до радянської ідентичності дослідники називають вживання російської мови як мови повсякденного спілкування [20]. Серед селян Південної України мовою повсякденного спілкування є “суржик”, у якому переважають українські слова та мовні звороти. Російську мову вживають лише особи, які переїхали в Україну в дорослому віці. Респонденти прямо не називають себе радянськими громадянами; при цьому, словосполучення “незалежна Україна”, вживається у більшості випадків у негативному контексті, а сама незалежність як історичний факт – або в суто негативному, або негативно-нейтральному. Незважаючи на рівень освіти, приналежність до владних/партійних структур, оцінок сучасної політичної ситуації, доступу до величезної кількості інформації щодо кризи радянської системи люди похилого віку оцінюють розпад Радянського Союзу як штучне явище, організоване самими радянськими керівниками, а не закономірний етап розвитку авторитарної полінаціональної держави [21].
Працівників партійних структур усіх рівнів зазвичай називають двома термінами: “партійці” та “комуністи”. Перший термін вживають частіше вживають респонденти, які у підлітковому чи навіть дорослому віці були свідками колективізації та розкуркулення і цілком усвідомлювали наслідки цих процесів. Це слово вживається переважно з іронічним або і глузливим підтекстом. Термін “комуніст” має або нейтральне, або позитивне змістовне навантаження. Для того, щоб підкреслити позитивні риси певної керівної особи, респонденти часто підкреслювали, що він був “справжнім комуністом”; словосполучення “справжній партієць” не трапляється [22].
Щодо місцевої адміністративної влади – тобто системи Рад та виконкомів різних рівнів, – то спогади про їх діяльність ще менш чіткі, ніж спогади про партійців. Виключення, знову ж таки, становлять лише особи, що займали адміністративні посади. При цьому, характерно, що пересічні громадяни приписували функції і повноваження, які мали належати райвиконкомам, партійним структурам – райвиконкомам. Загалом, сам термін “райвиконком” зустрічається вкрай рідко. Говорячи про необхідність звернутися до цієї владної структури, респонденти говорять, що вони “поїхали в район”, в той час, як при описуванні звернення до райкому застосовується саме цей термін. Назви ж таких владних структур як облвиконком, обком взагалі не зустрічаються. Очевидно, що вже навіть цей рівень влади був для пересічного мешканця села 1930–1980–х рр. недосяжною, та і непотрібною абстракцією.
Партійні осередки та парткоми колгоспів виконували, в першу чергу, роль “моральних арбітрів” для колгоспників – членів КПСР. Можна з великою вірогідністю припустити, що протягом всього післявоєнного періоду роль та авторитет парткомів та їх секретарів саме як моральних арбітрів зменшувалася дуже мало. Виклик на партзбори, догана або і виключення з партії за аморальну поведінку продовжували залишатися вкрай небажаним покаранням. “Тоді собирається собраніє, зразу виговор! Виговор – це тоді страшне наказаніє було! А тоді там одного хлопця – “ісключіть із партії”. І він було як устане, і каже: “Ну вижинем ми його з партії. І вижинем ми його із гаража. І хай іде путається? – Каже. – Хай піде сяде в тюрму? І шо ми хароше зробимо?”. І було одстоює, всігда одстоює!”[23]. Досить часто жінки зверталися за допомогою до партійних структур, аби втихомирити питущого чоловіка або гультяя: “Я на другий день встаю, і так кажу: “Я щас беру оцей ножик, іду у сільсовєт, до участкого, до парторга йду. Оце – кажу – всі–всі інстанції обійду, і – кажу – побачиш, де ти будеш! І посадю тебе, й опозорю, на весь мир опозорю”. […]. “Не ходи”. Став на коліна коло мене...”[24].
У дослідженні механізмів виборів теоретично саме усноісторичні наративи теоретично можуть мати ключове місце серед потенційної джерельної бази, оскільки додатки до протоколів парткомів, на яких відбувалося обговорення кандидатур депутатів у Ради різних рівнів, не передавалися на постійне зберігання, і, відповідно, не збереглися. Однак, при аналізі кожного випадку висування кандидатури (принагідно зазначимо, що таких випадків дуже небагато) слід враховувати, що це виключно особистий досвід; людина, яка була депутатом, може намагатися щось приховати, а якщо ж респондент переповідає про когось зі своїх близьких, то він може володіти далеко не всією інформацією. Цікавим також є вивчення сприйняття виборів. Сучасну модель виборів як способу висловлення своїх політичних уподобань люди похилого віку сприймали як занадто громіздку і непотрібну [25]. Поступове усвідомлення непотрібності та безглуздості “виборів без вибору” у радянських громадян почало з’являтися ще у 1970-х рр. Аналіз значного комплексу усноісторичних наративів щодо цього питання дає підстави стверджувати, що цей радянський ритуал сприймався як незначний, не вартий особливої уваги, а проблема їх безальтернативності для середньостатистичних радянських громадян є значно перебільшена. У спогадах про радянські вибори досить чітко прослідкуються дві тенденції. По-перше, респонденти часто зазначають, що раніше вибори були організованішими. По-друге – майже всі, хто згадує про вибори, так чи інакше вказують, що вони були безальтернативними. На питання, як саме висували кандидатів в депутати, і хто це робив, респонденти зазвичай говорять, що процес керувався “зверху”, з райкому, а голосували вони за тих, за кого скажуть (при чому хто скаже – не зазначається). Дехто з респондентів, що обирався депутатом, навіть не може згадати, як же відбувалося висування його кандидатури [26]. Однак, сучасну модель виборів люди похилого віку також сприймають без зайвого ентузіазму: “Ми будемо голосувати, а ми не будемо – і всі депутати виступають. Як малі діти граються. А на шо ж ми вас вибирали, ми вибирали, шоб ви защіщали”[27].
Щодо дослідження сприйняття політичних подій, то при опитуванні методом суцільного потоку та комбінованим методом абсолютна більшість респондентів пригадують лише факти, які мали безпосередній вплив на соціально-економічну ситуацію, і відповідно, на повсякдення родин: короткотерміновий прихід до влади В. Маленкова ознаменував скасування продуктового податку, а з приходом М. Хрущова було уведено податок на присадибні ділянки; про те, що саме у цей час почалася лібералізація суспільного життя, респонденти і не пригадували. Епоха Л. Брєжнєва асоціюється виключно з матеріальним добробутом, без ніяких згадок про політичну стагнацію.
Очевидно, що на основі аналізу усноісторичних джерел дуже важко зробити типологічне узагальнення політичних подій. Кожний усноісторичний наратив і кожен життєвий досвід, зафіксований у ньому, є унікальним. Однак, інформація щодо повсякденного життя, гуманітарних катастроф є значно більш масовішою. У кожному селі переживали голод, окупацію, і хоча особистий досвід буде різним, однак загальна картина принаймні у межах населеного пункту буде більш менш чітка з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних факторів (наприклад, наближеність села до міста, присутність “хороших” чи поганих поліцаїв тощо). Щодо побутових практик, ритуалів, звичаїв, то вони корелюються відповідно до регіональних особливостей та хронологічного періоду. У той же час, політичний досвід, досвід взаємодії з владою – завжди особистий: у межах одного населеного пункту одному респонденту могли чимось допомогти у сільраді. Іншому – не допомогти, і відповідно, їх оцінка місцевої влади уже буде різною. Крім того, не можна не враховувати, що під впливом ЗМІ, збільшення відкритості суспільства все одно відбувається переоцінка цінностей, що, у першу чергу, і виражатиметься на репрезентації політичної складової життя. Важливість усноісторичних джерел при вивченні радянської політичної історії полягає в тому, що вони демонструють особливості сприйняття влади рядовими громадянами, демонструють специфіку взаємовідносин між владою та громадянами на низинному рівні.
1. Нолл В. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920–30 років / В. Нолл / Центр досліджень усної історії та культури “Родовід. – К., 1999. – C. 600.
2. Кісь О. Рецепція радянської влади та незалежності в автобіографічних оповідях жінок України (За матеріалами пролекту “Україна ХХ століття в пам’яті жінок”) / О. Кісь // Схід–захід : Іст.–культ. Зб. / Вип. 11–12: Спец. видання: Усна історія в сучасних соціально–гуманітарних студіях : теорія і практика досліджень / За ред. В. Кравченка, Г. Грінченко. – Х.: ТОВ “НТМТ”, 2008. – С. 283–207.
3. Усна історія Степової України / НАН України; Запорізька обласна рада; Запорізька обласна адміністрація; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке обласне товариство охорони пам’яток історії та культури; Національний заповідник “Хортиця” / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Фролов М., Швець Д., Швайба Н. та ін. – Т. 1: Запорізький край. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. – 516 с.; Усна історія Степової України / НАН України; Запорізька обласна рада; Запорізька обласна адміністрація; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького; Запорізьке обласне товариство охорони пам’яток історії та культури; Національний заповідник “Хортиця” / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Фролов М., Швайба Н. та ін. – Т. 2: Запорізький край. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. – 512 c.; Усна історія Степової України / НАН України; Запорізька обласна рада; Запорізька обласна адміністрація; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке обласне товариство охорони пам’яток історії та культури; Національний заповідник “Хортиця” / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Фролов М., Швайба Н. та ін. – Т. 3: Запорізькій край. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. – 492 с.; Усна історія Степової України / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького; Запорізьке обласне товариство охорони пам’яток історії та культури / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Швайба Н., Козирєв В. та ін. – Т. 4. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. – 474 с.; Усна історія Степової України / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького; Запорізьке обласне товариство охорони пам’яток історії та культури / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Швайба Н., Козирєв В. та ін. – Т. 5. – Запоріжжя: АА Тандем, 2009. – 460 с.Усна історія Степової України / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького; Запорізьке обласне товариство охорони пам’яток історії та культури / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Іріоглу Ю., Козирєв В. та ін. – Т. 6. – Запоріжжя: АА Тандем, 2009. – 464 с.; Усна історія Степової України / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Міжнародна громадська організація “Інститут україніки”; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Лазько О., Швайба Н. та ін. – Т. 7. – Запоріжжя: АА Тандем-У, 2009. – 388 с.; Усна історія Степової України / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Міжнародна громадська організація “Інститут україніки”; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Лазько О., Швайба Н. та ін. – Т. 8. – Запоріжжя: АА Тандем-У, 2010. – 362 с.; Усна історія Степової України / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Міжнародна громадська організація “Інститут україніки”; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького / Ред.: Бойко А. (голов. ред.), Швайба Н., Козирєв В. та ін. – Т. 9. – Запоріжжя: Тандем-У, 2010. – 412 с.; Усна історія Степової України / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Міжнародна громадська організація “Інститут україніки”; Інститут усної історії Запорізького національного університету; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького / Ред.: Бойко А. (голов. ред.),. Мільчев В., Молдавська Т., та ін. – Т. 10. – Запоріжжя: «АА-Тандем», 2012. – 536 с., +ХХIV.
4. Бойко А. Усна історія – напрямки та перспективи / А. Бойко // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Запоріжжя, 23–24 травня 2008 року. – Запоріжжя, Тандем–У, 2008. – С. 3–8.
5. Портелли А. Особенности устной истории // Хрестомания по усной истории / Пер., сост., общ ред. М.В. Лоскутовой. – СПб., 2003. – С. 39.
6. Радянська та пострадянська дійсність у структурі усного наративу. // Міжнародна науково-практична конференція “Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення “холодної війни”: 20 років потому: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 2-4 листопада 2011 р.). – Запоріжжя : Інтер-М. – С.205-206.
7. Бойко А. Усна історіїя: методика організації та проведення опитування. / А. Бойко // Усна історія: теорія та практика/ Упорядники : А. Бойко, С. Білівненко, Ю. Головко та інші. – Запоріжжя : Тандем–У, 2008. – С. 35-36.
8. Молдавська Т. Радянська адміністративна влада в усних спогадах жителів Запорізької області / Т. Молдавська // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Запоріжжя, 23–24 травня 2008 року. – Запоріжжя, Тандем–У, 2008. – С. 162.
9. Бойко А. Усна історіїя: методика організації та проведення опитування. / А. Бойко // Усна історія: теорія та практика/ Упорядники : А. Бойко, С. Білівненко, Ю. Головко та інші. – Запоріжжя : Тандем–У, 2008. – С. 38.
10. Вансина Я. Устная традиція как история (главы из книги). // Хрестомания по усной истории / Пер., сост., общ ред. М.В. Лоскутовой. – СПб., 2003. – С. 93.
11. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського). – Ф. 8. – Оп. 12. – Спр. 10. “Хвощан В.Г.” - Арк. 6-17.
12. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського). – Ф. 8. – Оп. 12. – Спр. 11 “Волошина Ганна Олексіївна, 1925 р.н.. Волошин Василь Трохимович, 1925 р.н.”.
13. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського). – Ф. 8. – Оп. 12. – Спр. 21 “Кучеренко Іван Григорович”.
14. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського). – Ф. 8. – Оп. 16. – Спр. 23 “Лепша Іван Аксентьйович”.
15. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського. – Ф. 8. – Оп. 16. – Спр. 21. “Кучеренко Микола Іванович, 1919 р. н."
16. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського. – Ф. 8. – Оп. 16. – Спр. 2. “Белиба Анастасія Марківна“.
17. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського. – Ф. 8. – Оп. 14. – Спр. 40 “Позняк Михайло Трохимович, 1919 р. н.. Позняк Надія Іванівна, 1929 р.н.”
18. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського. – Ф. 8. – Оп. 12. – Спр. 221 “Білан Андрій Миколайович, 1925 р.н.”
19. Святець Ю. Усна історія, колективна та індивідуальна пам’ять: комунікативний аспект. / Ю. Святець // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Запоріжжя, 23–24 травня 2008 року. – Запоріжжя, Тандем–У, 2008. – С. 60.
20. Беліцер Н. Українська, російська і “радянська“ ідентичності у сучасному світі. / Н. Беліцер // Україна – проблема ідентичності: людина, економіка, суспільство. Конференція українських випускників програм наукового стажування у США. – Львів, 18-21 вересня 2003 р. – С. 124.
21. Радянська ідентичність та її вплив на формування сучасних суспільних стереотипів людей похолого віку (за матеріалами усно історичних джерел Півдня України) // Наукові записки. Серія “Культурологія. Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції “Культура в горизонті сталих і плинних ідентичностей“ (12-13 квітня 2012 року, м. Острог). – Острог, 2013. – Частина 2. – С. 46-47.
22. Молдавська Т. Радянська адміністративна влада в усних спогадах жителів Запорізької області / Т. Молдавська // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Запоріжжя, 23–24 травня 2008 року. – Запоріжжя, Тандем–У, 2008. – С.164.
23. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського). – Ф. 8. – Оп. 16. – Спр. 37 “Триодіал Тетяна Якимівна”. – Арк. 24.
24. Там само., арк.. 26.
25. РВ ЗВІУАД ім. М.С. Грушевського. – Ф. 8. – Оп. 14. – Спр. 89 “Носко Марія Семенівна, 1923 р. н”. – Арк.11.
26. Молдавська Т. Радянська адміністративна влада в усних спогадах жителів Запорізької області / Т. Молдавська // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Запоріжжя, 23–24 травня 2008 року. – Запоріжжя, Тандем–У, 2008. – С. 162-164.
27. Усна історія Степової України. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – Т. 8. – С. 100-101.